19 березня 2026 року в історії сучасної України відзначається особлива дата — 96-річчя Ліни Василівни Костенко. Для української нації ця постать давно вийшла за межі літературного контексту, ставши уособленням етичного абсолюту та морального спротиву. Поетеса-шістдесятниця, чиє мовчання в радянські часи звучало гучніше за офіційні гасла, зустрічає свій поважний вік у Києві. Попри четвертий рік повномасштабної війни та поважний вік, вона категорично відмовилася від евакуації, перетворивши свою присутність у столиці на акт громадянської мужності.
Ліна Костенко — це жива історія боротьби за українську ідентичність. Її шлях пролягав крізь жорстку цензуру СРСР, коли її твори забороняли друкувати протягом 16 років, і крізь буремні часи незалежності, де вона завжди займала позицію критичного спостерігача, відмовляючись від державних нагород із фразою «політичної біжутерії не ношу». Сьогодні ж її слово стало тією духовною зброєю, яка цементує національний дух.
## Камертон київського духу: вітання від громади
Одним із тих, хто першим звернувся до іменинниці, став міський голова Києва Віталій Кличко. Очільник столиці оприлюднив привітання, в якому акцентував не лише на літературному генії Костенко, а й на її ролі як морального орієнтира для киян, що живуть у реаліях воєнного часу. Мер підкреслив, що перебування Ліни Василівни в місті, яке регулярно зазнає ворожих атак, дає мешканцям потужний психологічний ресурс і віру в те, що «серце» України не здолати.
Віталій Кличко поділився архівною світлиною, датованою липнем 2022 року. На ній зафіксовано знаковий момент у посольстві Франції, де Ліні Костенко вручали вищу нагороду Французької Республіки — Орден Почесного легіону. Ця подія стала однією з рідкісних публічних появ письменниці, яка зазвичай веде затворницький спосіб життя, працюючи над текстамии. Нагадаємо, що лицарське звання вона присвятила всім українським воїнам.
Особливий зв’язок мера та поетеси має давню історію. Крім офіційних заходів, їх об’єднують спільні експедиції до Чорнобильської зони відчуження у минулі роки. Ліна Костенко присвятила значну частину життя порятунку культурної спадщини Полісся, що постраждало від радіації, що ще раз підкреслює її глибинну відданість збереженню історичної пам’яті народу.
## Від «Київської Венеції» до форпосту незламності
Біографія Ліни Костенко нерозривно сплетена з топографією Києва. Хоча вона народилася на Київщині, у місті Ржищів, столиця стала її домом з трирічного віку. Дитинство майбутнього класика минуло на Трухановому острові — у робітничому селищі, яке кияни романтично називали «Київською Венецією». У 1943 році, під час Другої світової війни, нацистські окупанти спалили поселення дотла. Ця дитяча травма, втрата дому та споглядання попелища знайшли відображення в її проникливій поезії «Я виросла у Київській Венеції».
Сьогодні історія робить трагічний оберт: Ліна Василівна знову бачить війну на вулицях рідного міста. Проте, на відміну від беззахисної дитини 1940-х, нині вона є символом опору. Її відмова залишати Київ у найкритичніші моменти оборони стала прикладом для тисяч містян.
Культурологи зазначають, що феномен Костенко полягає в її безкомпромісності. У 2026 році, коли інфопростір перенасичений швидкими сенсаціями, вагоме слово 96-річної поетеси залишається еталоном шляхетності. Її творчість продовжує виховувати нові покоління українців, для яких рядки з «Марусі Чурай» чи «Берестечка» звучать напрочуд актуально в контексті сучасної війни за незалежність.
Завершуючи своє привітання, Віталій Кличко висловив подяку від імені всієї громади: «Дякую за Ваш талант, за стійкість, за любов до України!». Сьогодні Київ не просто вітає поетесу, а дякує їй за те, що вона тримає над містом своєрідний духовний купол. Многая літа, Ліно Василівно!