Джерело: ukrinform.ua
Відчайдушна, кмітлива, наполеглива, смілива – так характеризували дівчину
35-річна помічниця гранатометника Оксана Демчук із Львівщини загинула разом з коханим 3 травня 2024 року при виконанні бойового завдання на Луганщині. Про своє бажання захищати країну реставраторка за фахом так розповідала побратимам: «Увесь військкомат збігся дивитися, що дівчина прийшла і хоче служити».
Оксана народилася 20 жовтня 1988 року в селі Подорожнє Стрийського району на Львівщині. Потім проживала з батьками в селі Володимирці, де закінчила дев’ятирічку, а ще два класи – у Журавненському школі-ліцеї. Після школи здобула професію реставратора в Стрийському художньому ліцеї. Працювала на заводі «Леоні» у Стрию, потім у Польщі.
Зі школи дівчина мріяла про військову кар’єру. З початком повномасштабної війни Оксана повернулася в Україну. Із твердим бажанням допомагати українському війську звільняти нашу землю від росіян, Оксана добровольцем записалась в ряди 103-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
«Неймовірна жінка, відважний воїн, якого важко зустріти у житті. Добра, порядна, ввічлива. На війні від неї завжди віяло впевненістю, вірою та позитивом», – написали побратими із Стрийського батальйону ТрО ЗСУ.
Оксана була стрільцем, помічником гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини А7077, служила за контрактом.
Дівчина загинула 3 травня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Стельмахівка Сватівського району Луганської області. Противник завдав удару засобами ПТКР, внаслідок чого вибухнув автомобіль, в якому захисниця поверталась з позиції до місця тимчасової дислокації. Разом із нею загинули військовослужбовці 65-го окремого батальйону Стрийської територіальної оборони ЗСУ Олександр Луковець (позивний «Броня») та Андрій Сидор («Малюк»).
«Наша Оксана була справжнім воїном, якого важко зустріти у житті. Вона ніколи не любила попусків та привілеїв, як «для жінки», – цитує «Главком» бойову посестру Євгенію. – Нарівні з чоловіками чергувала на бойових позиціях та облаштовувала їх. Усі бойові завдання Оксана виконувала на рівні з усіма побратимами. На війні від неї завжди віяло впевненістю, вірою та позитивом. Усі ми пишалися своєю Гуцулкою… Про її безстрашність, рішучість, кмітливість, сміливість говорить нагорода, яку отримала за заслуги перед народом України – нагрудний знак Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».
Євгенія додала: «Важко повірити, що її уже немає з нами. Та знаємо, що болючу втрату наших побратимів та посестер перетворимо на праведну лють проти наших ворогів, які заплатять за забрані молоді життя наших Воїнів».
Оксана на війні знайшла своє кохання – хлопця Олександра (позивний «Броня»). «Один рік разом на війні, разом йшли на бойові завдання, разом були у відпустці, разом будували плани на спільне щасливе сімейне життя… Клята війна забрала життя відважних молодих Героїв. 3 травня вони загинули разом, повертаючись з бойового завдання», – написали на сайті Журавненської селищної ради Львівської області.
«Він добре розумів, що таке армія, бо про війну знав ще з часів АТО. Його посмішка та життєрадісність поєднувалася з серйозністю та відповідальністю. Завжди вмів пожартувати та підтримати розмову. В умовах бойових дій неодноразово проявляв мужність та рішучість. За день до загибелі відзначився при відбитті ворожої атаки. Без сина залишилися батьки», – написав у Фейсбуці Стрийський батальйон ТрО ЗСУ про Олександра.
Прощання із Оксаною Демчук відбулося 7 травня 2024 року. Без сестри залишилось троє братів та сестра.
Траурний кортеж зустріли живим коридором у селищі Журавно на Львівщині. А далі була пошана захисниці у селі Володимирці, де мешкала Оксана.
Старший лейтенант ЗСУ Олена Білозерська створила графічний портрет Оксани Демчук. Він увійшов до онлайн-альбому «Українські Героїні, полеглі на війні».
Світла пам’ять і слава Захисниці!