Історичне кіно як каталізатор протестів
4 вересня 1965 року. Київ. Кінотеатр “Україна” заповнений вщерть. Публіка зібралася на довгоочікувану прем’єру фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”. Стрічка вже здобула світове визнання, але в повітрі відчувалася тривога.
## Протест на прем’єрі
Напередодні Києвом прокотилася перша хвиля арештів українських митців. Письменник Іван Драч, який проходив практику у знімальній групі, помітив, що кінотеатр оточили співробітники КДБ. Операцією керував начальник ідеологічного відділу Києва Леонід Калаш.
Прем’єра почалася зі звичного виступу режисера. Але далі все пішло не за планом. Літературознавець Іван Дзюба несподівано заявив про арешти творчої молоді в Україні. Директор кінотеатру спробував зупинити його, а в залі увімкнули пожежну сирену. Однак голос протесту прорвався крізь виття – В’ячеслав Чорновіл вигукнув: “Хто проти тиранії – встаньте!”
Фільм показали, але в перерві Василь Стус виголосив палку промову, закликаючи всіх протестувати. До нього приєднався і сам Сергій Параджанов, заявивши про опір перекладу українського тексту фільму російською.
## Доля учасників протесту
Чи був цей протест заздалегідь спланованим? За словами Івана Дзюби, лише троє – він сам, Юрій Бадзьо та Михайлина Коцюбинська – знали про намір виступити. Параджанов, на їхнє здивування, не лише не перешкоджав, а й був захоплений акцією.
Хоча прем’єру не зірвали, реакція влади була миттєвою. Учасників протесту звільнили з роботи, виключили з КПРС, а Стуса – з аспірантури. Невдовзі почалися арешти – Світличного, Чорновола, Дзюби, Стуса та інших.
Ця подія стала легендою дисидентського руху, хоча й оповита міфами. Вона символізувала кінець “відлиги” та початок нової хвилі репресій в УРСР. Але, попри переслідування, “Тіні забутих предків” здобули визнання у світі, а їхня прем’єра в Києві залишилася яскравим актом культурного спротиву.