Стіни однієї з архітектурно найдовершеніших станцій столичного метрополітену — «Золоті ворота» — відтепер прикрашає новий інтерактивний артоб’єкт. У вестибюлі локації, яка щодня приймає тисячі пасажирів, розмістили масштабну інсталяцію під назвою «Мапа Мрій: Україна». Цей проєкт, реалізований спільними зусиллями міської влади та українського креативного бренду Enjoy The Wood, має на меті створити візуалізацію єдності українців у часи випробувань.
Суть ініціативи полягає в безпосередній взаємодії перехожих із мапою. Кожен, хто опинився на станції, має змогу залишити свій слід на дерев’яному контурі держави. За допомогою спеціальних синьо-жовтих наліпок, розміщених поруч, люди позначають місця, що мають для них сакральне значення. Для когось це рідний дім, який довелося покинути через окупацію чи бойові дії, для інших — місто дитинства або ж локація, куди вони мріють вирушити у подорож після настання миру. Організатори наголошують, що інсталяція діятиме до 31 березня, тож у киян та гостей міста є достатньо часу, аби долучитися до створення колективного полотна пам’яті та надії.
## Трансформація підземки: від транспорту до простору сенсів
За останні роки функціональне призначення Київського метрополітену суттєво розширилося. Якщо раніше це була виключно транспортна артерія, то з початком повномасштабного вторгнення підземка стала критично важливою інфраструктурою виживання. Керівниця пресслужби КП «Київський метрополітен» Оксана Никифорук акцентує, що вже четвертий рік поспіль станції метро слугують надійним укриттям та простором безпеки. Саме тут, під час повітряних тривог, перетинаються долі людей з різних куточків України — від Харкова до Херсона, від Донецька до Львова.
Тому вибір локації для «Мапи Мрій» не є випадковим. Станція перестала бути лише транзитним пунктом; вона перетворилася на майданчик для культурної комунікації та психологічного розвантаження. Подібні проєкти допомагають пасажирам відчути підтримку та усвідомити, що, попри відстані та обставини, українське суспільство залишається цілісним організмом.
Вибір саме «Золотих воріт» для розміщення інсталяції також символічний, враховуючи історико-культурний контекст самої станції. Відкрита наприкінці 1989 року, вона стала своєрідним архітектурним літописом княжої доби. Інтер’єри станції оздоблені складними мозаїчними панно, які зображують київських правителів та знакові події історії Русі-України. Свого часу група архітекторів та художників під керівництвом Вадима Жежеріна та Бориса Жежеріна створила простір, що нагадує храмову архітектуру: масивні колони, стилізовані світильники-канделябри та склепіння роблять її однією з найвпізнаваніших у світі. Авторитетні міжнародні видання, зокрема The Daily Telegraph та The Guardian, неодноразово включали «Золоті ворота» до переліків найкрасивіших станцій метрополітену Європи та світу. Тепер цей історичний контекст доповнюється сучасною історією, яку творять самі пасажири, наклеюючи стікери на карту.
## Розвиток мережі: нові станції та питання топоніміки
Поки на центральних станціях реалізують мистецькі проєкти, на віддалених ділянках продовжується робота над розширенням мережі метрополітену, що є критичним для розростання мегаполіса. Столична влада підтверджує наміри запустити в експлуатацію нову станцію на Сирецько-Печерській (зеленій) лінії вже цього року. Йдеться про об’єкт із проектною назвою «Мостицька», яка є частиною довгоочікуваного відгалуження на житловий масив Виноградар.
Будівництво цієї ділянки супроводжувалося численними труднощами, зумовленими як технічними викликами, так і воєнним станом, проте потреба у покращенні транспортного сполучення для мешканців Подільського району залишається пріоритетною. Паралельно з будівельними роботами триває суспільний діалог щодо остаточної назви нової станції. Громадськість та експерти дискутують щодо доцільності збереження назви «Мостицька». Існує думка, що поточний варіант не повною мірою відображає географічну прив’язку та історичну топоніміку району. Процедура перейменування або затвердження назви вимагає проведення громадських слухань, адже назви станцій стають невід’ємною частиною міської навігації на десятиліття.
Таким чином, київський метрополітен продовжує жити у двох вимірах: як простір пам’яті та мистецтва в центрі міста, та як будівельний майданчик, що прокладає шлях у майбутнє на околицях столиці.