Слідчі Деснянського управління поліції Києва завершили досудове розслідування у резонансній справі щодо жорстокого поводження матері з власною дитиною. До суду скеровано обвинувальний акт проти жінки, яка перетворила життя свого малолітнього сина на справжній концтабір у власному домі. Історія, що шокувала навіть досвідчених правоохоронців, розкриває жахливі подробиці побутового садизму, який тривав за зачиненими дверима столичної квартири.
За матеріалами справи, “виховний процес” у цій родині базувався на систематичних катуваннях та приниженні людської гідності. Мати не просто карала хлопчика за дрібні провини, а використовувала витончені методи фізичного та психологічного тиску. Дитину регулярно позбавляли волі, замикаючи у вбиральні, яка слугувала йому спальним місцем. Нерідко хлопчик змушений був ночувати на кахлі без одягу. Аби обмежити пересування сина квартирою, жінка зв’язувала його дротами від зарядних пристроїв, фактично знерухомлюючи.
Особливою жорстокістю вирізнялися покарання голодом. Слідство встановило факти, коли мати змушувала дитину їсти черствий хліб на швидкість. На це відводилася лише одна хвилина. Якщо хлопчик не вкладався у “норматив”, покарання було миттєвим і кровавим: жінка наносила йому порізи кухонним ножем по голові. Арсенал засобів для побиття включав не лише руки та ноги, а й ремені та електричні шнури. Фізичний біль супроводжувався постійним психологічним тиском — словесні образи та побажання смерті стали буденністю для дитини, яка проживала в одній квартирі з матір’ю, вітчимом та молодшим братом.
Врятувати життя хлопцю допомогла уважність шкільних учителів. Після чергового епізоду агресії, коли мати навмисно затиснула руку сина дверним полотном, педагоги помітили травми та негайно звернулися до поліції та соціальних служб. Втручання держави дозволило вилучити дитину з токсичного середовища. Вже у безпеці хлопчик почав розкривати страшні деталі свого побуту.
## Кваліфікація злочину та позиція захисту
Правоохоронці кваліфікували дії матері за двома статтями Кримінального кодексу України, що є досить рідкісною практикою для “сімейних” справ, де часто обмежуються лише адміністративними протоколами. Обвинуваченій інкримінують домашнє насильство (ч. 1 ст. 126-1) та катування (ч. 1 ст. 127). Остання стаття є особливо тяжкою, оскільки передбачає умисне заподіяння сильного болю чи моральних страждань з метою примусу або залякування.
Підозру жінці було оголошено ще на початку 2026 року. Попри наявність свідчень дитини, зафіксованих тілесних ушкоджень та показів свідків, фігурантка категорично відкидає звинувачення. Протягом усього досудового розслідування вона не визнала своєї провини, заперечуючи факти знущань. Тепер крапку в цій справі має поставити суд. Санкції інкримінованих статей передбачають покарання у вигляді позбавлення волі строком до шести років.
Наразі життю хлопчика нічого не загрожує. Він перебуває під опікою у дитячому будинку сімейного типу, де з ним працюють психологи, намагаючись мінімізувати наслідки пережитого жаху. Цей випадок вкотре доводить, що уважність сторонніх людей — сусідів, вчителів, лікарів — часто є єдиним шансом на порятунок для жертв “тихого” домашнього терору.
## Тіньова епідемія насильства: цифри та тенденції
Експерти зазначають, що справа деснянської матері — це лише вершина айсберга. Домашнє насильство над дітьми залишається одним із найбільш латентних (прихованих) видів злочинності. Кривдниками виступають найближчі люди, від яких дитина залежить фізично, матеріально та емоційно, що ускладнює виявлення злочину на ранніх етапах.
Статистичні дані Національної поліції України демонструють тривожну динаміку, яка, втім, має двояке тлумачення. За перші 10 місяців 2025 року правоохоронці отримали понад 103 тисячі заяв про домашнє насильство. З них майже 3,7 тисячі надійшли безпосередньо від неповнолітніх. Якщо порівнювати з попередніми періодами, то у 2024 році було зафіксовано 6 545 звернень від дітей, тоді як у 2021 році ця цифра становила лише 1 792.
Зростання кількості звернень майже вчетверо не обов’язково свідчить про пропорційне збільшення агресії в суспільстві. Фахівці схильні вважати це ознакою підвищення рівня правової свідомості: діти стають більш обізнаними про свої права, знають алгоритми дій у небезпечних ситуаціях і перестають сприймати насильство як “норму виховання”. Водночас реальний масштаб проблеми залишається значно більшим за офіційні зведення, адже тисячі випадків психологічного та емоційного тиску залишаються поза увагою закону до моменту настання трагічних наслідків. Тому кожна заява та кожне втручання небайдужих громадян може стати вирішальним фактором у порятунку дитячого життя.